Березне

Під час Другої світової війни на території сучасного Березнівського економіко-гуманітарного ліцею діяло німецьке гестапо. За місцевими переказами, під корпусом ліцею, де нині розташована бібліотека, досі можуть зберігатися засипані підземні приміщення, у яких катували радянських військовополонених та місцевих мешканців. Існує легенда, що закатованих людей ховали безпосередньо поблизу будівлі, а нерівності ґрунту на території школи пов'язують із можливими похованнями. Також серед місцевих жителів побутувало повір'я, що на дерева, які ростуть на цій території, не можна залазити, оскільки після цього нібито починає боліти голова через похованих поблизу людей. Хоча існування гестапо на цій території є історичним фактом, розповіді про підземелля та таємні поховання залишаються місцевими легендами.

Будівля сучасного Березнівського краєзнавчого музею колись належала шляхетській родині Малинських. Під нею розташовувалася велика підземна оранжерея, приміщення якої були настільки просторими, що там нібито міг вільно поміститися навіть вантажний автомобіль. З приходом радянської влади будівлю зайняли органи державної безпеки, а колишню оранжерею знищили. За місцевими переказами, у часи радянських репресій у цій будівлі допитували, катували та розстрілювали людей. Розповідають, що тіла закатованих скидали до глибоких підземних приміщень колишньої оранжереї, які згодом повністю залили бетоном для приховування слідів злочинів. Хоча існування підземної оранжереї та її подальше замурування пов'язують із реальною історією будівлі, достовірність розповідей про розстріли та приховані там людські останки залишається невстановленою. Із цим місцем пов'язана й інша історія, згідно з якою під Березним існувала ціла мережа таємних підземних ходів, що з'єднували окремі будівлі міста. Зокрема, розповідають про підземний прохід між сучасним краєзнавчим музеєм та Березнівським економіко-гуманітарним ліцеєм, на території якого під час Другої світової війни діяло німецьке гестапо. За переказами, цей хід сполучав підземелля колишньої садиби Малинських із підземними приміщеннями поблизу сучасної школи. Існують також припущення, що подібні ходи могли вести й до інших будівель старого Березного.

За місцевою легендою, у давні часи (приблизно кінець XVII початок XVIII століття) на Березне напали татари, які спалили майже все місто та вбили значну частину його мешканців. Деяким жителям вдалося врятуватися, сховавшись у болотистій місцевості серед очеретів поблизу річки Случ. Після відступу татар більшість уцілілих повернулася до міста, однак кілька родин, наляканих жорстокістю нападників, вирішили залишитися біля річки. Вони прожили там декілька років, а оскільки в навколишніх болотах водилося багато птахів-пастушків, цих людей почали називати Пастушками. Згодом родини повернулися до Березного, проте це прізвисько закріпилося за ними та, за переказом, дало початок місцевому прізвищу Пастушок.

За переказом, на початку XIX століття власник Березного Михайло Леонтійович Корженевський прагнув зробити своє містечко багатшим і розвиненішим. Він знав, що там, де існували численні єврейські громади, активно розвивалися торгівля, ремесла та господарське життя. Особливо його зацікавив приклад містечка Столін, що на території сучасної Білорусі. Там оселився відомий єврейський духовний наставник — цадик, до якого постійно приїжджали хасиди з інших населених пунктів. Завдяки цьому містечко розвивалося, а місцеві торговці та ремісники отримували нові можливості для заробітку. Бажаючи повторити успіх Століна, Корженевський вирішив запросити до Березного відомого рабина Єхієля-Міхеля Печеника, який на той час проживав у Століні. Щоб заохотити його переїхати, власник містечка виділив рабинові земельну ділянку та допоміг збудувати будинок для нього і його родини. Корженевський сподівався, що слідом за впливовим духовним наставником до Березного почнуть прибувати його послідовники, а разом із ними пожвавиться місцеве господарство. За легендою, задум власника справдився. Рабин Печеник оселився в Березному, а згодом містечко стало центром нової хасидської династії, заснованої його родиною. Сюди приїжджали євреї з інших містечок Волині та Полісся, зокрема послідовники рабина, купці й ремісники. Збільшувалася кількість торговельних закладів, розвивалися ремесла та господарські зв'язки з навколишніми поселеннями. Так, згідно з переказом, запрошення одного рабина допомогло Березному перетворитися на важливий осередок єврейського релігійного й економічного життя. Згодом єврейська громада стала найчисленнішою в містечку та відігравала значну роль у його розвитку аж до Другої світової війни.