Куманівка

В Куманівці жив багатий селянин Йосип Тимощук, що мав свій власний хутір. Йосип наймав працівників для роботи в полі й догляду за худобою, але й сам роботи не цурався. Якось працював він у полі — в дірявій свитці, подертих штанях. Тут прибігає пастух і каже, що не вгледів Йосипових волів, яких мав пасти, і ті потовкли панське жито. За це слуги старої пані забрали волів собі. Йосип, як був, так і пішов їх визволяти. Приходить до панського двору у своїй подертій свитці, а пані, стара Феліція Чеконська, сидить біля хати й п’є чай. Йосип знімає шапку і починає просити, щоб повернула йому його «пару воликів», бо він «бідний Йосип, має багато дітей, яких треба годувати». Пані була дуже лиха і зла до людей, але згадкою про дітей Йосип таки розжалобив її черстве серце — сама вона дітей не мала. Дала слово, що поверне волів. Подумала: ну скільки там шкоди могла наробити та пара волів? Пішли вони до стайні, аби Йосип показав, які саме воли його. Прийшли, а Йосип каже: — Ось ці 12 пар волів мої. Пані як стояла, так і сіла. Слуги підхопили її під руки, аби не впала. — Еге, Йосипе, я бачу, який ти бідний! — Пані, та хіба ж це багатство для нас, серйозних людей? З того часу Йосипа в селі прозивали Бідним, а його хутір — Хутором Бідного Йосипа.